Віденський конгрес завершив період наполеонівських воєн і сприяв тимчасовому зміцненню аристократичної феодальної реакції. Восени 1814 р. До Відня на конгрес з'їхалися 216 представників всіх європейських держав, виключаючи Турецьку імперію. Росія була представлена царем Олександром І, Австрія — канцлером Меттерніхом, Пруссия — міністром-президентом Гарденбергом, Франція — міністром закордонних справ Талейраном. Головну роль серед них грали сильні переможці Наполеона — Росія, Англія і Австрія. Це був найбагатолюдніший і значніший з дипломатичних конгресів, які скликалися коли-небудь до XX сторіччя. Учасники конгресу прагнули до відновлення панування дворянства в державах, раніше підкорених Наполеоном. У багатьох з держав конгрес на основі так званого принципу легітимізму (від французького слова legitime — законний) підтримував відновлення на престолах колишніх династий і дворянсько-монархічних порядків. У цілі переможців входило зміцнення досягнутих результатов і створення стійких гарантій проти повернення Франції до бонапартистського режиму і спроб нових завоювань. Ради цього головуючі учасники конгресу змушені були відновити і підсилити ряд держав, які Наполеон раніше встиг приєднати або обернути в своїх сателітів.
