Встановлення нацистського «нового порядку» . Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з числа місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність управління окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. І у нацистів перебували помічники — колабораціоністи. Колабораціонізм — співпраця громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією. Більшість з них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянської влади. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники допомогли заарештувати і знищити антигітлерівський підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знайти комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення». Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативних прикладів діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту» , їхнє життя строго регламентувалася правилами і наказами, порушення яких тягло за собою концтабір або розстріл. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «звільнені» землі переселити німців, а що залишилися в живих місцевих жителів поступово «онімечити». Економічний грабіж країни проявлявся в тому, що до Німеччини вивозилося сировину, обладнання, продовольство, твори мистецтва. Справжньою трагедією для України став вивіз людей, в першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. 2,5 млн. Чоловіків і жінок були викрадені в нацистське рабство в 1941-1944 рр… Десятки тисяч з них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після закінчення війни. Крім цього, і на окупованих територіях було організовано примусову працю населення з метою зміцнення економічної потужності «третього рейху». Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах військовополонених було закатовано, близько 1,5 млн. Чоловік. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення: діяло 180 таборів смерті, існувало 50 гетто. Нацистський геноцид був спрямований проти так званих «расово неповноцінних народів» — українців, росіян, а також євреїв, циган, які підлягали поголовного винищення. Знищувалися представники радянської влади, комуністи.
