Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року — літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений, осінь нагадує йому, що минула молодість, «пробігли дні щасливії і радощі мої! … » Автор побудував свій твір на художньому паралелі змі: життя людини — життя природи. У першій строфі подається непорушна, ніби застигла у своїй вічній красі картина типового українського пейзажу: «стоїть гора високая», під нею «зелений гай густесенький, неначе справді рай». Але вже в другій з’являється рух, дія, які передаються словами «в’ється річенька» , «кудись вона біжить». Особливу чарівність пей зажу надають прив’язані човни «край берега, у затишку» та схиле ні над річкою три верби — ніби втілення журби: природа змінна, однак вічна, але людина — смертна, и життя скороминуче, як мить. І ліричний герой це усвідомлює. До річеньки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості — ні. Вона може жити тільки в па м’яті майбутніх поколінь своїми добрими справами. Такий філо софський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний пей зажний словесний малюнок. Окрім того, в цьому поетичному шедеврі є багато символічного- В українців верба є символом не тільки весни, а й самої УкраїнИ‘ Наші предки вірили, що верба була прадеревом життя, символізУ? Вала Чумацький шлях на небі. Звідси звичай садити верби поі шляхом. Воду також глибоко шанували наші предки. Забороняло ся плювати у воду, засмічувати криниці — то було великим хом. Особливо цілющої сили надавалося свяченій воді — свят чірній, йбрданській і стрітенській. Це символ висоти людського духу, місце, де жили боги*бвалися жертовні обряди. У багатьох народів світу існували 1 ^тисвященних гір: у Греції — Олімп, в Індії — Гімалаї та ін. ЧУЛЬн символізує останній шлях людини в земному житті, у фольк- °В — символ розлуки. Наші предки вірили, що потрапити в по тойбічний світ можна було тільки за допомогою човна, перепливши річку Стікс. Річка — символ вічного плину часу, початку й за кінчення життя. Отже, поезія «Стоїть гора високая» — свідчення не тільки ве ликого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибоко го знання українських традицій, що виразилися у вмілому викори станні народних образів-символів.
