Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досішвидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюєтьсяпромислове будівництво, збільшується кількість населення, зростаєексплуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охоронанавколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем. Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все цевеличезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, намтреба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшуватита примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лишесьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього тамайбутніх днів. Люби природу не як символДуші своєї, Люби природу не для себе, Люби для неї. (М. Рильський) «Земля — наша мати всiх годує", — говорить українське прислiв'я. Менiздається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки доземлi, а й взагалi до всього навкiлля: рослин i тварин, до рiчок iстепiв, до пiдземних багатств i повiтря. Щиро шануючи все це, навiтьскладаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiбидоводив свою невiд'ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї. Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користьлюдинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюєтьсязамкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своєбуття, вона цю природу нищить! Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчногозахисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшоюстає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаютьсяперебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопилапрактично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на першийплан людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчноговикористання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забрудненнябiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї. Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiнняненьки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн — частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити iпродовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцiлюбов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо «Землябагата — народ багатий» , — вчить нас народна мудрiсть. Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз миможемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiлярiдного будинку, птахiв у скрутний для них час. Здається, це зовсiм
