Треба відзначити, що в родині Павичів Милорад був не першим і не єдинимписьменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще вXVIII столітті. У цій славетній родині завжди хтось займавсялітературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще в 1768 році опублікував уБудиме книгу віршів, він писав десятистопним віршем народного епосу. СамМилорад Павич ще з дитинства хотів бути схожим на дядька по батьківськійлінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX століття, буввідомим письменником. Милорад хотів продовжити літературні традиціїсвоєї родини й був дуже радий, що йому вдалося зробити це. «Я завждилюбив слухати, як мій дядько Микола, який був блискучим оповідачем, мійскучим оповідачем, мійдід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашоїродини,— напише у своїх автобіографічних нарисах вже всесвітньовідомийписьменник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усногооповідання. У Павичеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара —була красунею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще з іншихїї сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знакЗодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях XVIII іпочатку XIX століття.» Тісний зв'язок з народними витоками, фольклорною літературою призвели допояви оригінальної поезії і прози Милорада Павича. Він — автор декількохпоетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською таанглійською мовами, Павич проявив себе й як видатний перекладач творівПушкіна та Байрона. Професор Павич е дійсним членом Сербської Академіїнаук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції у Белграді, СорбоннпРегенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича — найбільш популярні усучасного читача. «Вашингтон таймс» вважає його «оповідачем, якийдорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменника сучасності» ( «Веха», Сан-Пауло), а в Іспаніївін визнаний «однією з найвеличніших особистостей світової літератури» ( «Темпо», Мадрид). «Хазарський словник» Роман «Хазарський словник» — це своєрідний сплав історичногодослідження, художнього тексту, енциклопедичного довідника. Твір маєпідзаголовок — «роман-лексикон у 100 000 слів», а також цікавий епіграф: «На цьому місці лежить читач, який ніколи не відкриє цю книгу. Тут вінспить вічним сном». Оригінальність роману полягає ще й в тому, що вініснує у двох іпостасях: жіночої і чоловічої версії. Роман являє собоюстилізацію давніх наукових трактатів і досліджень — сучасну версіюнібито колись існуючого «Хазарського словника» 1691 року. Твір має всі атрибути наукового дослідження: зміст, попередні відомостіпро видання (передмова до сучасного видання, історію написання «Хазарського словника», склад словника, статті про те, як користуватисясловником, фрагменти передмови знищеного видання 1691 року), основнийзміст словника, що передає історію хазар через три види джерел: християнські (Червона книга) , ісламські (Зелена книга) і єврейські (Жовта книга). Крім цього, додаються Так звані Аррепсііх І та АррепсііхII, а також заключні примітки. Цікаво, що в Червоній, Зеленій і Жовтійкнигах йдеться майже про одні і ті самі події, але подані з різних точокзору. У кожній з книг фігурує багато персонажів, але деякі з нихпредставлені у всіх трьох книгах. Це принцеса Атех і Каган, а такожстатті «Хазарська полеміка» та «Хазари» .
