Патріотизм — це одна із ланок людського характеру. Він, подібно долюбові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малівчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм — величний вияв нескінченноїлюбові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильнихлюдей, які не рахуються із ціною свого життя і здатні пожертвувати нимзаради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю вперемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину вбезстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено ібезстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, аджежиття народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасномуукраїнському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багатолюдей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починаютьпрезирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починаєповільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизмупочинає перетворюватись на інший дух — дух презирства. З країни виїзджаєбагато людей, юнаки шукають собі «білого білета», щоб не іти в армію, адух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлимвогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайномуукраїнському місту, де значна частина населення навіть не знаєукраїнської мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів ізрізних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культуразайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, якихтак потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьохукраїнців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який всебільше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коликожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесейого у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і докраїни повели б державу вперед. Та не судилося…
