Жирондисти були неспроможні врегулювати ситуацію в країні, чимактивно користувалися монтаньяри-якобінці, звинувачуючи їх у нездатностіврятувати республіку. Розуміючи це, лідери жирондистів були змушенівдатися до надзвичайних заходів. На вимогу голодуючих було встановленотверді ціни на хліб, а для захисту республіки створено Комітетгромадського порятунку. Але, незважаючи на це, їх авторитет продовжувавнеухильно падати. Скориставшись народним невдоволенням, спираючись на відданекерівництво Національної гвардії і підтримку Ради Комуни Парижа, 2 червня 1793 р. Якобінці здійснили державний переворот і захопили владу вкраїні. Бріссо, Верньо та інші лідери-жирондисти були заарештовані йув'язнені. Бажаючи уникнути звинувачення в узурпації влади, якобінцінасамперед прискорили прийняття нової конституції. Конституція 1793 р. Гарантувала громадянам набагато ширші права, ніж попередня. Законодавчудіяльність мали здійснювати не лише депутати — обранці народу, а йбезпосередньо самі громадяни. Передбачалось, що уряд буде повністюконтролюватися парламентом. Проте в умовах інтервенції й громадянськоївійни нова конституція так і не набула чинності, а проголошенідемократичні принципи не були виконані й потонули в крові диктаторськогорежиму якобінців. Посилаючись на тяжке становище країни, якобінці встановили жорсткудиктатуру. Верховним органом залишався Конвент, який володів усієюповнотою законодавчої і виконавчої влади. Представники Конвенту в арміїі провінціях — комісари — мали необмежені права. Неабиякі повноваженняздобув Комітет громадського порятунку, який з липня 1793 р. Очолив М. Робесп'єр. Невдовзі він навіть почав контролювати діяльність самогоКонвенту. Каральними органами диктатури стали Комітет громадськоїбезпеки і революційні трибунали.
